2.1
Єврейська громада Городища: історія та повсякденне життя
Свідчення Михайла Каменецького
Важливим джерелом про життя єврейської громади Городища та трагедію Голокосту є спогади Михайла Каменецького, опубліковані 1995 року в газеті «Надежда» під назвою «Мое местечко».
Автор згадує довоєнне Городище, заняття його єврейських мешканців, розстріли поблизу Млієва та власну родинну трагедію.
«Город Городище Черкасской области в прошлом был типичным украинским местечком, где проживало значительное количество евреев. Еще до Отечественной войны старожилы утверждали, что в Городище до революции проживало несколько тысяч евреев и среди них даже семь купцов 1-ой гильдии.
Евреи принимали самое активное участие в жизни и экономическом развитии города. Среди них были врачи, преподаватели, юристы. Много было ремесленников разного профиля, а именно: кузнецы, кровельщики, жестянщики, сапожники, парикмахеры, зубные техники, портные, стекольщики, биндюжники, извозчики, забойщики скота и другие. Были частные мельницы и сотни магазинов.
До начала войны в Городище проживало до 500 евреев. Мужчины призывного возраста ушли на фронт. Небольшое количество эвакуировалось. А оставшиеся 400 человек, среди которых старики, женщины и дети, были расстреляны немецкими оккупантами и их пособниками в апреле 1942 г. на окраине села Млиев. Я потерял тогда своих родителей, брата и сестру.
За братской могилой ухаживали только евреи, вернувшиеся из армии и эвакуации. Советская власть занимала нейтральную позицию.
В настоящее время в Городище проживает 16 евреев, из них половина пенсионеров».
Михайло Каменецький. «Мое местечко». Газета «Надежда», 1995, № 5. Цитату наведено мовою оригіналу. Чисельність загиблих та інші відомості відображають свідчення автора, опубліковане 1995 року.
Громада, що була частиною міста
Точна дата появи перших єврейських мешканців у Городищі залишається невстановленою. Проте відомо, що протягом XIX століття єврейська громада стала значною частиною населення та міського життя.
За наведеними в «Російській єврейській енциклопедії» статистичними даними, у 1897 році в Городищі проживали 3124 євреї – 21,3% від 14 641 мешканця. Для 1910 року джерело наводить 3216 євреїв, або 19,5% населення.
Це була організована громада з власними релігійними, освітніми, медичними та благодійними установами. Збереглися історичні свідчення про синагоги, єврейську школу, лікарню, торговельні заклади, ремісничі майстерні та повсякденне життя єврейських родин.
«Євреї жили щільно забудованою, відокремленою громадою, будинки стояли дуже близько один до одного. У них не було садів чи землі для обробки. Внутрішнє оздоблення залежало від занять власників.»
Володимир Чос (1971–2020), український журналіст, письменник, історик-краєзнавець, дослідник історії Городища та Городищини.
Єврейські громади існували не лише в Городищі, а й у навколишніх населених пунктах. За даними, які наводить Микола Щербина на основі статистичних описів XIX століття, у 1852 році євреї становили близько 32% населення Вільшани. У 1864 році єврейські мешканці проживали також у Млієві, Орловці, Свинарці, Буді та В’язівку.
Єврейська громада: факти й цифри
- 1897 3124 євреї, або 21,3% населення Городища, за даними першого загального перепису населення Російської імперії.
- 1910 3216 євреїв, або 19,5% населення містечка.
- 1900 три синагоги та талмуд-тора (традиційний єврейський початковий навчальний заклад).
- 1910 будівництво єврейської лікарні, яка надавала медичну допомогу, зокрема незаможним мешканцям громади.
- 1939 близько 500-600 євреїв проживали в Городищі за опублікованими історичними відомостями. Скорочення чисельності громади було пов’язане, зокрема, з погромами, міграцією та суспільними змінами попередніх десятиліть.
Джерела: Перший загальний перепис населення Російської імперії (1897); Російська єврейська енциклопедія, стаття «Городище Черкаської області»; Ukraine Jewish Heritage, «Horodyshche» (2016).
Єврейське благодійне товариство та книгодрукування
На початку XX століття в Городищі діяли єврейські громадські ініціативи. У фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського згадується виданий у Городищі 1908 року «Устав благотворительного общества евреев в м. Городище Киевской губ.». Його надрукувала друкарня М. С. Бродецького.
2.2
Торгівля, ремесла, робота
У XIX – на початку XX століття центральна частина Городища була осередком торговельного, ремісничого, громадського та релігійного життя містечка. Тут розташовувалися крамниці, майстерні, житлові будинки й релігійні споруди. У спільному міському просторі жили та працювали представники різних національних і релігійних громад.
Єврейські мешканці брали активну участь у господарському житті Городища. Їхні торговельні заклади та майстерні розташовувалися, зокрема, поблизу сучасної площі Миру. У підприємницьких довідниках Російської імперії за 1913 рік збереглися відомості про місцеву торгівлю та підприємництво. Архівні документи також згадують проєкти будівництва миловарні А. Л.-Л. Шапіро у 1911 році та млина міщанина Є. К. Єрусалимського у 1912–1913 роках.
До революційних подій 1917 року на місці сучасного кінотеатру «Жовтень» у Городищі, у підвальному приміщенні тодішньої будівлі, працювала єврейська пекарня. Це ще один приклад участі єврейських мешканців у ремісничому та господарському житті міста.
Сьогодні історичний центр Городища має зовсім інший вигляд. Синагоги, талмуд-тора, крамниці і приватні будинки не збереглися. Архівні фотографії та документи залишаються важливими свідченнями того, як у спільному міському просторі перепліталися торгівля, праця, релігійне та повсякденне життя мешканців Городища.
2.3
Релігійне життя
Релігійне життя Городища відображало різноманітність його населення. Поряд із православними церквами і католицьким костелом діяли юдейські синагоги, які були важливими осередками релігійного та громадського життя місцевої єврейської громади. За історичними відомостями, у 1900 році в містечку налічувалося три синагоги.
Одна з них розташовувалася в самому центрі Городища, на території сучасної площі Миру. Її вигляд зберігся на історичних фотографіях. На світлинах центральної площі 1960-х років праворуч видно фрагмент будівлі. Фотографію городищенського загону єврейської самооборони також пов’язують із синагогою.
Розташування двох інших залишається невстановленим. Однак, місцеві краєзнавці розповідають, що за переказами друга синагога була біля Єврейської лікарні, третя – в районі сучасної районної лікарні, що неподалік старого Єврейського кладовища.
У 1970-х роках синагогу було знесено. У 1968 році центральна частина Городища зазнала масштабної перебудови, під час якої зникла значна частина старої забудови, зокрема колишні єврейські крамниці, майстерні та житлові будинки.
Сьогодні жодна з трьох історичних синагог Городища не збереглася. Архівні фотографії та краєзнавчі свідчення допомагають відтворити цю втрачену частину релігійного й архітектурного минулого міста.
2.4
Освіта
Освіта була важливою складовою розвитку Городища. У XIX столітті разом із промисловим зростанням виникала потреба в навчанні дітей та підготовці кваліфікованих працівників.
Особливу роль у розвитку освіти відіграли підприємці Яхненки та Симиренки. При Городищенському промисловому комплексі діяли навчальні заклади для дітей робітників, бібліотека, а згодом і недільна школа для дорослих. У 1857 році коштом підприємців було відкрито училище, навчання в якому здійснювалося за програмою технічних училищ.
Власні освітні установи мала й єврейська громада. За історичними відомостями, у 1900 році в Городищі діяла талмуд-тора – початковий єврейський навчальний заклад, у якому діти здобували релігійну освіту.
Таким чином, освітнє життя Городища розвивалося в різних напрямах – від загальної та професійної підготовки до навчання в релігійних установах.
Точне розташування городищенської талмуд-тори та докладні відомості про її діяльність поки не встановлені.
2.5
Медицина та взаємодопомога
Розвиток медицини в Городищі був пов’язаний зі зростанням містечка, промисловості та громадських установ.
У середині XIX століття при промисловому комплексі Яхненків і Симиренків поблизу Млієва діяли лікарня та аптека для працівників. Медична допомога була частиною створеної підприємцями соціальної інфраструктури, до якої також належали житло, навчальні заклади та інші побутові установи.
На початку XX століття в Городищі діяла й єврейська лікарня. За матеріалами Ukraine Jewish Heritage, у 1910 році вона мала шість ліжок, фінансувалася з громадських податкових надходжень і надавала безкоштовну допомогу незаможним єврейським мешканцям.
У 1912 році лікарня стала земською. При ній діяли аптека та аптечний склад.
В архівних описах Державного архіву Київської області збереглася справа за 1908–1909 роки про затвердження проєкту розширення єврейської лікарні. Вона свідчить, що історія цієї установи почалася раніше 1910 року.
До наших днів збереглася будівля єврейської лікарні, збудована в 1910 році. На фасаді досі помітні сліди історичного напису, зокрема пошкодженого в радянський час слова «єврейська».
Архівні документи також засвідчують діяльність єврейського благодійного товариства в Городищі на початку XX століття. Зокрема, зберігся опис його звіту за 1909 рік.
Ці установи були частиною розвитку медицини та організованої взаємодопомоги в Городищі.
2.6
Збережені та втрачені місця єврейського життя
До масштабних перебудов XX століття центральна частина Городища мала зовсім інший вигляд. Уздовж головної вулиці, зокрема на території сучасної площі Миру та в напрямку автостанції, розташовувалися житлові будинки, крамниці й майстерні єврейських мешканців. Вони були частиною спільного торговельного та громадського простору міста.
У 1968 році відбулася масштабна реконструкція центру Городища. Старі торговельні ряди, зокрема колишні єврейські крамниці та майстерні, знесли, облаштували площу Миру, проклали нові дороги й спорудили адміністративні будівлі.
Краєзнавець Володимир Чос у книзі «Городище – рідне місто» (2017) зазначає, що в період холодної війни місто розглядали як резервний центр управління Черкаською областю на випадок надзвичайних обставин, зокрема війни між СРСР і США.
Унаслідок перебудови історичний центр Городища суттєво змінився, а значна частина архітектурної спадщини єврейської громади була втрачена. Про колишні торговельні ряди сьогодні нагадують архівні фотографії та спогади мешканців.
Будинок Ісая Курочки
Одна зі збережених історичних будівель Городища відома містянам як будинок Салтанова. За краєзнавчими свідченнями, його збудував Ісай Ісайович Курочка, єврейський мешканець міста.
Будинок призначався для великої родини. Коли діти виростали й створювали власні сім’ї, його поступово розширювали та добудовували.
Згодом у будинку оселився Георгій Салтанов, який одружився з донькою Ісая Курочки Марією. Він займався торгівлею, мав гуртовий склад і був відомим у Городищі. З часом будинок почали називати його прізвищем.
Під час Другої світової війни Ісай Курочка зник безвісти. Частина членів родини виїхала в евакуацію та пережила війну.
У повоєнний період у будівлі в різний час працювали пекарня, швейна та художня майстерні. Згодом будинок повернули нащадкам родини Курочків.
Будівля збереглася до наших днів і залишається свідченням історії єврейської родини, життя якої було пов’язане з Городищем.
За розповіддю Алли Вікторівни Сухорученко, директорки Городищенського краєзнавчого музею Петра та Семена Гулаків-Артемовських. Розповідь записала Світлана Ляховець, 2026 рік.
Інші збережені будинки в Городищі
«У Городищі ще збереглося кілька будинків, які колись належали єврейським родинам. Вони розташовані переважно вздовж колишньої центральної торговельної вулиці.
Наприклад, поблизу сучасного відділення поліції є старий будинок, який, за місцевими спогадами, також належав єврейській родині. На жаль, поки що не вдалося встановити, хто саме був його власником. Ці будівлі – частина історії Городища, пам’ять про людей, які тут жили і працювали.»
Алла Сухорученко, директорка Городищенського краєзнавчого музею Петра та Семена Гулаків-Артемовських. Розповідь записала Світлана Ляховець, 2026 рік.
Ці будинки є частиною архітектурної та родинної історії Городища. Їхнє подальше дослідження може допомогти встановити імена власників, колишнє призначення приміщень та зв’язок із життям єврейської громади.
2.7
Архівні документи єврейської громади
У Державному архіві Черкаської області зберігаються документи єврейської громади Городища XIX століття. За дослідженням краєзнавця Миколи Щербини, відомо про 12 архівних справ за 1846–1862 роки. Серед матеріалів цього періоду – метричні книги із записами про народження, шлюби та інші події родинного життя, а також документи, пов’язані з громадськими й податковими справами.
Ці джерела дозволяють досліджувати історію єврейського населення Городища через конкретні документи, що збереглися до нашого часу.
2.8
Єврейське кладовище
Єврейське кладовище Городища розташоване поблизу сучасної автостанції. Це одне з найважливіших місць пам’яті про покоління єврейських мешканців міста.
До Другої світової війни кладовище займало більшу територію. У повоєнний час значну частину старого кладовища було зруйновано. На частині його колишньої території розмістилися автостанція, автозаправна станція та дорога.
На збереженій частині кладовища залишилося кілька десятків надгробків.
Окреме повідомлення про стан старого єврейського кладовища збереглося в газетній публікації «Вандализм на родном кладбище», підписаній Михайлом Каменецьким як головою громади. За текстом газетної вирізки, надгробний пам’ятник із чорного габро встановили у 1907 році на могилі купця та мецената Спектора. Замовлення, як зазначено у публікації, було виконане в Північній Америці. У 1971 році пам’ятник взяли на державний облік. Публікація повідомляє про його руйнування внаслідок вандалізму та про початок розслідування.
Написи на мацевах (традиційних єврейських надгробках) містять імена похованих, родинні зв’язки, дати смерті, релігійні формули та епітафії.
Серед зафіксованих у дослідженнях прізвищ – Фурман, Штернберг, Архангородський, Бродський та інші.
Ці надгробки є цінними джерелами для вивчення родинної та соціальної історії єврейської громади Городища.
За матеріалами Ukraine Jewish Heritage, у 2009 році на збереженій частині старого кладовища було встановлено пам’ятний знак жертвам Голокосту.
Кладовище зберігає пам’ять не лише про окремих людей, а й про цілу громаду, яка протягом багатьох поколінь була частиною міста.